• zp-office@gryshyn-partners.com.ua
  • +38 (050) 942-18-12

Проблеми визначення юрисдикції та предметної підсудності справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців

Проблеми визначення юрисдикції та предметної підсудності справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців

Проблеми визначення юрисдикції та предметної підсудності справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців

Дієвий захист і відновлення законності неможливі без забезпечення гарантій виконання остаточних рішень судів. Від ефективності виконавчого провадження залежить, чи буде поновлено порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи та інтереси. Проте на практиці зустрічаються непоодинокі випадки ігнорування державними виконавцями вимог закону, що призводить до порушення прав сторін виконавчого провадження. Відтак, як правило, сторона, яка зазнала негативних наслідків через протиправні рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, змушена звертатися до суду.
Проте в чинному законодавстві бракує правової визначеності щодо юрисдикції судів у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, іншими словами – щодо виду судочинства, в порядку якого розглядаються певні категорії таких справ. Через це буває складно визначити, з яким документом слід звертатися до суду – зі скаргою чи з адміністративним позовом. Крім того, коли справа розглядається в порядку КАС України, часто постає питання неоднозначності визначення предметної підсудності розгляду справи. Тож ця робота покликана внести певну ясність у питання, до якого суду та з яким документом слід звертатися стороні виконавчого провадження, не задоволеній порушенням закону державним виконавцем.
Невизначеність щодо юрисдикції викликана тим, що ЦПК, ГПК і КАС України врегулювали, окрім питань судового розгляду справ, ще й питання судового контролю за виконанням судових рішень у тих самих справах (розділ VII ЦПК, ст.121-2 ГПК, ч.9-12 ст.267 і ст.181 КАС України). Це пояснюється тим, що ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» називає виконавче провадження завершальною стадією судового провадження [2], тобто судовий контроль за виконанням судових рішень є складовою процесу.
Найбільш врегульованою і зрозумілою є ситуація з судовим контролем за виконанням рішень в адміністративних справах. Нормою ст.267 КАС України встановлено два можливі порядки звернення до суду – шляхом подання заяви або в порядку ст.181 КАС України – шляхом подання позовної заяви [1]. Першим способом оскарження може скористатися лише позивач в адміністративній справі, на користь якого винесено постанову, а заява подається не проти державного виконавця, а проти відповідача, який не виконує судове рішення. Другий, в свою чергу, підлягає застосуванню за загальним правилом, тобто якщо стороні виконавчого провадження з виконання рішення будь-якого суду необхідно звертатися саме в порядку КАС України з позовом до органу державної виконавчої служби.
Дещо менш зрозумілою є ситуація з виконанням рішень у цивільних та господарських справах. Сторонам виконавчого провадження не завжди слід звертатися до суду зі скаргою в порядку ЦПК або ГПК України. Деякі категорії справ тут не можуть відноситися до «контролю за виконанням рішень», а є адміністративними спорами і мають розглядатися за правилами КАС України.
Нещодавно прийнятою Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 (далі – Постанова) судам було надано роз’яснення, в тому числі і з питань розмежування юрисдикції у вищевказаних категоріях справ.
Для того, щоб зрозуміти підстави розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції у цих справах, слід усвідомити наступне:
1) за загальним правилом, оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця слід в порядку адміністративного судочинства;
2) право на подання скарги в порядку ЦПК України мають лише сторони виконавчого провадження, якими є стягувач і боржник (ч.1 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.383 ЦПК України);
3) подавати скаргу в порядку ЦПК України можна лише тоді, коли йдеться про виконання державним виконавцем рішення суду, а не будь-якого іншого органу, до того ж судове рішення має бути ухваленим за цивільною справою (ч.1 ст.383 ЦПК України).
Висновок про універсальність оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця в порядку адміністративного судочинства дозволяє зробити зміст п.9 Постанови. Відповідно до нього, скарги стосовно рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) із метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів [3].
З другого твердження випливає те, що у разі порушення державним виконавцем прав осіб, які не є сторонами, вони мають звертатися для поновлення порушеного права саме в порядку КАС України. Такими особами можуть бути прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності (ч.1 ст.7 Закону України «Про виконавче провадження» визначає їх учасниками виконавчого провадження). Це пояснюється тим, що вказані особи не брали участі в судовому розгляді, а, отже, не є учасниками цивільного процесу, завершальною стадією якого є виконавче провадження.
Третє наведене твердження дозволяє розмежовувати процес виконання виконавчих документів, виданих судом, та інших виконавчих документів. До останніх абз.2 п.7 Постанови відносить ті виконавчі документи, які видаються самим виконавцем: постанови про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Відповідно, зважаючи на несудове походження наведених виконавчих документів, дії у виконавчому провадженні щодо них можуть бути оскаржені лише в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на вищенаведене, зі скаргою в порядку ЦПК України слід звертатися також тоді, коли справа розглядалася третейським судом, а суд в порядку ЦПК України видав на його виконання виконавчий лист. Про це йдеться і в п.10 згаданої Постанови.
Окремим питанням постає визначення предметної підсудності деяких категорій адміністративних справ, пов’язаних з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.
Вказана категорія адміністративних справ (зі змісту назви глави 6 КАС) є «окремою» і розглядається за спеціально передбаченою ст.181 КАС України процедурою. Ця процедура відрізняється стислістю строків на оскарження (десятиденний, а в разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій – триденний строк), а також строків розгляду справи (10 днів).
За загальним правилом, предметною підсудністю, як випливає з норм вказаної статті, у таких справах володіють окружні адміністративні суди. Проте ч.6 ст.181 КАС України визначає, що у спорах з приводу виконавчого провадження з виконання судових рішень у справах, передбачених п.1-4 ч.1 ст.18 КАС України, слід звертатися до місцевого суду як адміністративного.
Та незважаючи на зовнішню очевидність норми ст.181 КАС України, складно визначити предметну підсудність справ про оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафу.
За логікою попередніх аргументів, такі справи слід розглядати в окружному адміністративному суді. Втім, накладений державним виконавцем штраф може бути розтлумачений і як адміністративне стягнення, що змінить предметну підсудність його оскарження на користь місцевого загального суду.
Останнє твердження знаходить своє обгрунтування у ст.27 КУпАП, відповідно до якої штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто норма Закону України «Про виконавче провадження», яка дозволяє накладати на боржника штраф, є нормою про адміністративну відповідальність.
Відтак при поданні позову з приводу оскарження накладеного державним виконавцем штрафу саме до місцевого загального суду слід керуватися ст.27 КУпАП, п.2 ч.1 ст.18 КАС України, а також нормою ч.1 ст.181 КАС України, відповідно до змісту якої право на оскарження виникає, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що при визначенні юрисдикції справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця слід виходити з такого правила. Якщо особа є стороною виконавчого провадження, а виконавчий документ, з приводу виконання якого виникає спір, видано судом, то слід звертатися зі скаргою в порядку, встановленому процесуальним законом, за яким розглядалася справа. У всіх інших випадках слід звертатися до адміністративного (місцевого як адміністративного) суду з адміністративним позовом.
Правила визначення предметної підсудності, виходячи з наведеного, є такими. Якщо на дії державного виконавця подається скарга, звертатися слід до суду, який видав виконавчий документ. У разі звернення до суду з адміністративним позовом, за загальним правилом, слід звертатися до окружного адміністративного суду, крім передбачених ч.6 ст.181 КАС України винятків. У разі оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу чинне законодавство допускає звернення як до окружного, так і до місцевого суду як адміністративного.
Література
1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-37. – Ст. 446.
2. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
3. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0006740-14

Поделиться информацией в соцсетях:

Похожие публикации

Оставить комментарий :