• zp-office@gryshyn-partners.com.ua
  • +38 (050) 942-18-12

Відповідність порядку відібрання біологічних зразків для дослідження у досудовому провадженні практиці Європейського Суду з прав людини

Відповідність порядку відібрання біологічних зразків для дослідження у досудовому провадженні практиці Європейського Суду з прав людини

Відповідність порядку відібрання біологічних зразків для дослідження у досудовому провадженні практиці Європейського Суду з прав людини

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) і практику Європейського Суду з прав людини (далі – практика ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Таким чином, практика ЄСПЛ має вищу юридичну силу за норми КПК України. З огляду на те, що в деяких випадках слідчі судді, суди у процесі провадження досудового розслідування надають дозвіл на примусове відібрання біологічних зразків для дослідження всупереч практиці ЄСПЛ, виникає необхідність встановлення співвідношення порядку відібрання таких зразків, закріпленого в КПК України, з дотриманням прав і основоположних свобод людини, закріплених Конвенцією, що і є метою даної статті.
Для досягнення поставленої мети вважаємо за необхідне звернутися до практики ЄСПЛ. Так, у провадженні ЄСПЛ знаходилась справа «Яллох проти Німеччини», в якій заявник оскаржував дії органів досудового розслідування, які полягали у примусовому вилученні зі шлунка підозрюваного наркотичних засобів, які той переховував. Ці вилучені матеріали згодом були використані як доказ обвинувачення. В рішенні по цій справі Суд зазначає: «хоча право не свідчити проти себе в першу чергу стосується права обвинуваченого зберігати мовчання на допиті та не бути примушеним до давання показань, ЄСПЛ вже надавав цьому принципу більш широкого значення, що охоплює випадки, коли ішлося про передачу органам влади фактичних доказів. З огляду на це, заборона примушування до давання показань застосовується і до цієї справи». Далі Суд зазначає: «використання у справі заявника доказів, отриманих з метою примусового застосування засобів, які викликають рвотний рефлекс, порушило його право не свідчити проти себе і тому зробило розслідування повністю несправедливим» [1]. Таким чином, Суд встановив та у своєму рішенні закріпив порушення права обвинуваченого не свідчити проти себе.
Крім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ виокремив такі фактори визначення того, чи було порушено право особи не свідчити проти себе:
1) чи мало місце нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження;
2) чи може бути публічний інтерес до засудження особи виправдано порушенням його фізичної та психічної недоторканності;
3) чи мають докази, здобуті шляхом вчинення цієї процесуальної дії, вирішального значення для обвинувачення особи [1].
У справі «Функе проти Франції» ішлося про те, що з метою отримання доказів вчинення особою злочину митні органи вимагали надання нею виписок з банківських рахунків, які знаходилися в неї, при цьому не немагаючись отримати їх в інший спосіб. За ненадання виписок особу було притягнуто до відповідальності. В рішенні за цією справою ЄСПЛ стверджує: «Суд вважає, що митні служби спровокували пред’явлення обвинувачення Функе з метою отримання деяких документів, про існування яких в них були припущення, проте повної впевненості не було. Не маючи можливості чи не бажаючи отримати їх яким-небудь іншим способом, вони намагалися примусити заявника надати докази свого власного порушення. Особливості митного права не можуть виправдати порушення права будь-якого обвинуваченого мовчати або не давати показання на підтвердження своєї вини» [2].
Зазначене вище рішення, виходячи з останнього цитованого речення, придатне до застосування в будь-яких правовідносинах, де можливе порушення права особи на мовчання і права не свідчити проти себе. Важливим висновком, який слід зробити з аналізу рішення «Функе проти Франції», є неможливість здійснення по відношенню до особи будь-якого примусу з метою надання цією особою доказів, які згодом буде покладено в основу її обвинувачення.
Обставини справи «J.B. проти Швейцарії» свідчать про те, що податкові органи кілька разів притягали до відповідальності заявника, таким чином примушуючи його назвати джерело не задекларованого доходу – інформація про який, в свою чергу, могла б свідчити про наявність в його діях складу злочину. Важливим з погляду цієї статті є наступне твердження Суду в рішенні за цією справою, в якому він спростував посилання національного суду на можливість процесуального примусу в кримінальному процесі з подібною метою: «ці дані відрізняються від подібних даних, які, як відмітив Суд за справою Saunders, існують незалежно від зацікавленої особи та не отримуються за допомогою примусу та всупереч волі цієї особи» [3].
Зазначене рішення дозволяє дійти висновку про те, що навіть якщо дані, які матимуть вирішальне значення для обвинувачення особи, не залежать від цієї особи, вони не можуть бути отримані примусово всупереч волі особи.
Названі вище рішення ЄСПЛ не означають того, що відібрання біологічних зразків в примусовому порядку в будь-якому разі суперечить Конвенції та практиці ЄСПЛ. Так, відібрання біологічних зразків в особи може відбуватися з різною метою, наприклад, для визначення стану, в якому знаходилася особа в певний час (наприклад, стану алкогольного сп’яніння). При цьому докази, що отримуються внаслідок проведення експертизи цих зразків, не мають вирішального значення для обвинувачення особи.
Коли ж біологічні зразки в особи вилучаються з метою встановлення причетності її до вчинення злочину, примусове їх надання суперечитиме положенням ст.6 Конвенції. Зауважимо, що право не свідчити проти себе має будь-яка особа, отже не можуть бути вилучені біологічні зразки у свідка з метою спростування його показань і, таким чином, обвинувачення в наданні завідомо неправдивих показань. Головне правило, яке доцільно виводити з наведених рішень ЄСПЛ, є таким: біологічні зразки у особи можуть бути отримані поза її згодою лише тоді, коли метою відібрання таких зразків не є отримання доказів обвинувачення особи, яка надає такі зразки.
Оскільки, відповідно до положень ст.ст.241,245 КПК України, біологічні зразки відбираються примусово за ухвалою слідчого судді, то про мету отримання таких зразків можна в будь-якому разі довідатися з мотивувальної частини ухвали. Якщо ж доказ, отриманий таким чином, згодом буде розтлумачено як доказ обвинувачення, що має вирішальне значення для встановлення вини особи, він є недопустимим з огляду на положення ст.87 КПК України та ст.6 Конвенції.
Таким чином, на нашу думку, доцільним при встановленні необхідності примусового відібрання біологічних зразків є надання слідчим суддею відповідей на такі запитання:
1) чи можна стверджувати, що відібрані зразки не будуть використані як доказ обвинувачення особи, яка попередньо відмовилася надати такі зразки?
2) чи виправдовує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, порушення її особистої недоторканності?
У разі негативної відповіді на хоча б одне з поставлених запитань доцільно відмовляти в задоволенні клопотання з тих підстав, що його задоволення призведе до необґрунтованого порушення прав людини. При цьому, з огляду на принцип обов’язковості судових рішень, важливо ставити зазначені питання саме на стадії надання дозволу на отримання зразків, адже на стадії судового розгляду неможливо буде посилатися на незаконність ухвали слідчого судді, яка набрала законної сили і не була скасована, а, отже, і на незаконність одержаних за цією ухвалою доказів.
Література:
1. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Яллох проти Німеччини» від 10.05.2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rudocs.exdat.com/docs/index-386794.html
2. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Функе проти Франції» від 25.02.1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/980_154
3. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «J.B. проти Швейцарії» від 03.05.2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.romanovaa.ru/es94/

Поделиться информацией в соцсетях:

Похожие публикации

Оставить комментарий :