• zp-office@gryshyn-partners.com.ua
  • +38 (050) 942-18-12

Проблеми застосування позовної давності у спорах щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами

Проблеми застосування позовної давності у спорах щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами

Проблеми застосування позовної давності у спорах щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами

В умовах ринкової економіки значне коло цивільних правовідносин опосередковане кредитними договорами. Умови кредитних договорів іноді передбачають досить високі процентні ставки, а також наявність різноманітних засобів забезпечення зобов’язання, серед яких штраф або пеня. Внаслідок цього сума заборгованості за кредитним договором, що стягується в судовому порядку, може значно перевищувати розмір суми кредиту. У зв’язку з цим постає питання щодо застосування ефективних засобів захисту прав боржника. Одним з таких засобів захисту є застосування позовної давності.
Позовна давність визначається ст.256 ЦК України як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові [1]. На винятку із загального правила наголошує лише Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі від 16.01.2013 року, а саме – позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі [2].
Однією із найбільш зручних умов, що встановлюються кредитними договорами, є повернення суми боргу, а також процентів частинами (наприклад, щомісячно або щоквартально). При цьому виконання зобов’язання може бути забезпечено неустойкою – штрафом за невиконання вимог банку щодо повернення заборгованості або пенею за прострочення сплати чергового місячного платежу.
Основним і чи не єдиним видом порушення зобов’язання боржником в такому разі є прострочення сплати чергового платежу (платежів). При цьому, у разі виникнення прострочення виконання зобов’язання банк має право заявити такі вимоги:
1) про повернення наявної заборгованості за черговими платежами і процентами (виходячи з обов’язку боржника, закріпленого в ч.1 ст.1049 ЦК);
2) про дострокове повернення частини кредиту, що лишилася, та сплати процентів (відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України);
3) про стягнення неустойки (пені, штрафу) за порушення умов договору (зокрема, прострочення його виконання).
Зобов’язання, в розумінні положень ст.509 ЦК України, полягає в обов’язку однієї сторони вчинити певні дії (утриматися від їх вчинення) на користь другої сторони, яка має право вимагати виконання цього обов’язку. Верховний Суд України в постанові від 06.11.2013 року у справі 6-116цс13 роз’яснив, що умовами кредитного договору з поверненням боргу частинами встановлюються окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку [3]. Тобто в такому разі не можна прирівнювати поняття «кредитний договір» до поняття «зобов’язання»; зобов’язанням будуть виступати правовідносини, в яких боржник зобов’язується передати кредиторові певну частину боргу. У зв’язку з зазначеним кредитор може реалізувати право на повернення як всіх прострочених часток, так і кожної з них окремо, протягом строку, який надається для захисту порушеного (шляхом прострочення сплати частки) права кредитора, – тобто строку позовної давності.
В іншій постанові від 19.03.2014 року у справі 6-14цс14 Верховний Суд України зазначає, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд [4]. Це твердження відповідає нормі ч.5 ст.261 ЦК України, згідно з якою за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином, перебіг позовної давності починається щодо кожного із зазначених вище зобов’язань окремо. Тобто, наприклад, якщо днем настання строку сплати першого платежу, який був прострочений боржником, було 1 вересня 2009 року, а позовну заяву подано 03.09.2013 року, то стягненню підлягатимуть прострочені чергові платежі, строк сплати яких наставав, починаючи з 01.09.2010 року і до 01.09.2013 року.
Зазначений висновок, зокрема, наводить Верховний Суд України у постанові від 19.03.2014 року у справі 6-20цс14: «у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа» [5].
Що стосується права кредитора заявляти вимогу про дострокове повернення частини кредиту, що лишилася, та процентів, то це право виникає, виходячи з попередніх міркувань, з кожним новим випадком прострочення виплати чергової частини боргу. Виникнення у кредитора права заявляти таку вимогу задовго до закінчення строку дії договору є ще одним підтвердженням того, що в жодному випадку не можна початок перебігу позовної давності ставити в залежність від строку дії кредитного договору.
Поряд з вимогою про захист права, порушеного внаслідок виконання основного зобов’язання, кредитор вправі пред’явити також вимогу про стягнення неустойки (штрафу або пені), яка є додатковим (виходячи з положень ст.266 ЦК України) зобов’язанням.
Поняття неустойки норма ч.1 ст.549 ЦК України розкриває як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Буквальне тлумачення поняття неустойки у поєднанні з тлумаченням поняття «зобов’язання», яке надав Верховний Суд України, приводить до висновку про те, що нарахування пені здійснюється на кожний прострочений черговий платіж окремо, як на окреме зобов’язання.
При цьому обрахування позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки залежить від її виду. Наслідком несвоєчасного виконання зобов’язання, у відповідності до ч.3 ст.549 ЦК України, може бути сплата пені за кожен день прострочення виконання. У зв’язку з тим, що виникнення обов’язку по сплаті певної суми пені прямо залежить від тривалості прострочення виплати боргу (в нашому випадку кожної чергової виплати), постає питання про час, з якого починається перебіг позовної давності щодо вимоги про сплату пені. У постанові від 06.11.2013 року Верховний Суд України зазначив: «правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо» [3].
Важливим для розрахунку розміру пені, що стягується, є визначення суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, від якого обчислюватиметься пеня. В договорі поняття «несвоєчасно виконане грошове зобов’язання» може бути визначено як сукупність прострочених чергових виплат (і процентів), або як прострочена чергова виплата (і проценти на неї).
В першому випадку сума, з якої нараховуватиметься пеня, буде зростати з кожним випадком прострочення наступної чергової частини боргу. Для цього випадку актуальною є правова позиція Верховного Суду України, згідно з якою стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Тобто, у випадку, якщо за 12 місяців до подання позовної заяви заборгованість за черговими виплатами (в межах трирічної позовної давності) становила певну суму, то саме від цієї суми (з додаванням кожного наступного місяця суми наступного простроченого платежу), а не від суми першого простроченого за останній рік платежу, буде обраховуватися пеня. Тобто для визначення розміру пені, що підлягає стягненню, необхідно обрахувати сумарну заборгованість за черговими виплатами і процентами на них, яка виникала, починаючи з 12-місячного строку перед поданням позовної заяви, і, виходячи з неї, обрахувати пеню за кожен день прострочення. Із зазначеного виходить, що встановлення спеціального річного строку позовної давності за вимогами про стягнення пені не означає, що на момент початку обрахування пені сума, з якої здійснюється обрахування пені, є нульовою. Проте слід пам’ятати про те, що включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону, про що також зазначав Верховний Суд України.
У другому випадку (коли пеня обраховується, виходячи з кожної простроченої чергової виплати окремо), сума, з якої нараховуватиметься пеня, не зростатиме. При цьому стягненню будуть підлягати кілька розмірів пені, виходячи з наявності кількох зобов’язань по сплаті чергових частин боргу. Важливо усвідомити, що в цьому випадку сумою, з якої обраховуватиметься кожна конкретна пеня, є виключно сума простроченого боргу по одній конкретній виплаті, з нарахованими на неї процентами. Таким чином, розмір пені за один день прострочення однієї виплати також є незмінним, що спрощує обчислення пені, що підлягає стягненню.
Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що для визначення позовної давності, що підлягає застосуванню до вимог, пов’язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами, важливо усвідомлювати наступне:
1) сума боргу і проценти на нього становлять єдиний борг, а проценти не є заходом цивільно-правової відповідальності;
2) у разі встановлення в договорі повернути борг частинами позовна давність обчислюється по кожній частині боргу окремо, починаючи з дня, наступного за днем кінцевого строку повернення відповідної частини боргу;
3) якщо договором встановлено пеню за несвоєчасне повернення чергової виплати, стягненню підлягатиме пеня, що нарахована не більш як за рік до подання позову, виходячи з суми простроченої виплати, але в жодному разі не стягується пеня за основним зобов’язанням, що знаходиться поза межами позовної давності;
4) якщо договором спеціально передбачено обрахунок пені, виходячи з розміру загальної заборгованості за договором (з сукупності прострочених виплат), пеня стягуватиметься за останній рік перед поданням позову, виходячи з загальної суми простроченого боргу (до якого, однак, не включаються чергові виплати, що знаходяться поза межами позовної давності на них).
Література
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
2. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 року № 10-70/0/4-13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_070740-13
3. Постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі 6-116цс13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35667396
4. Постанова Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі 6-14цс14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37908426
5. Постанова Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі 6-20цс14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37908433

Поделиться информацией в соцсетях:

Похожие публикации

Оставить комментарий :