• zp-office@gryshyn-partners.com.ua
  • +38 (050) 942-18-12

Правові аспекти проблеми ефективності екологічних експертиз в Україні

Правові аспекти проблеми ефективності екологічних експертиз в Україні

Правові аспекти проблеми ефективності екологічних експертиз в Україні

Актуальність проблеми. Конституція України гарантує право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля [1, ст. 50]. Це основоположна засада, на якій має грунтуватися державна екологічна політика. Елементом такої політики є проведення екологічних експертиз – державних, громадських та інших [2, ст. 26]. Важливість проведення екологічних експертиз як оцінки впливу на навколишнє природне середовище полягає, насамперед, у тому, що вони є, так би мовити, основним рубежем, тією точкою контролю, яку має пройти будь-яка запланована чи така, що проводиться, діяльність, ка може так чи інакше завдавати шкоду навколишньому середовищу. А зважаючи на те, що Україна є державою з великою кількістю об’єктів промисловості, проблеми контролю за дотриманням екологічного законодавства за допомогою екологічних експертиз потребують вивчення та вжиття заходів до їх вирішення.
Рівень дослідженості проблеми. Питання, пов’язані з ефективністю екологічних експертиз, стали об’єктом дослідження таких вчених, як
В.В. Бондаренко, Ю.Б. Ільченко, В.П. Нехорошков, Е.В. Позняк, Н.Д. Попова, Н.О. Феньо, В.Є. Швець та інших.
Розпочнемо з визначення критерія ефективності щодо екологічних експертиз. Ефективність – це якомога краще досягнення поставленої перед екологічною експертизою мети. А це, наскільки відомо, — запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної
безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах [3, ст. 4]. Отже, що меншим буде ризик негативного впливу зазначеної діяльності на навколишнє середовище, то більш ефективною буде вважатися проведена екологічна експертиза.
На ефективність екологічної експертизи може впливати ціла низка чинників. Вважаємо за доцільне окремо розглянути проблеми, пов’язані з ефективністю державної екологічної експертизи, окремо – громадської.
Нагадаємо, що законом розмежовуються об’єкти, що підлягають державній екологічній експертизі і об’єкти, що можуть їй підлягати [2, ст. 27]. Здебільшого обов’язковою є експертиза щодо планової та проектної документації, в той час як експертиза екологічної ситуації (що склалася в результаті антропогенної діяльності) проводиться лише за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів [3, ч. 2 ст. 14]. Тобто, інакше кажучи, немає тих встановлених критеріїв, за якими екологічна ситуація могла б бути визнана як така, що потребує обов’язкової екологічної експертизи. Натомість, проводиться експертиза не за загальним правилом, а волею одного з вищезазначених органів, тим більше, що не йдеться про проведення такої експертизи за ініціативою громадян.
Виходячи з зазначеного, висвітлення питань прогнозування змін при будівництві та експлуатації об’єкта, що проектується, — ось той напрямок екологічної експертизи, що отримав розвиток лише завдяки закріпленню його обов’язковості [4, с. 416]. А необов’язковий характер проведення екологічної експертизи для небезпечних діючих об’єктів стає перепоною для розвитку цього напрямку.
Стаття 30 Закону України «Про екологічну експертизу» наводить перелік гарантій незалежності експерта екологічної експертизи. Але ніхто не надає гарантії безпомилковості його висновку. Своєрідною гарантією безпомилковості є можливість оскарження та скасування неправомірного висновку. Таку можливість надає норма частини 1 статті 44 Закону України «Про екологічну експертизу», що передбачає оскарження висновків експертизи до органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи. Таким чином, спостерігаємо «замкнуте коло»: орган, що прийняв рішення про проведення екологічної експертизи, упововажений скасувати висновок, який фактично сам прийняв. Щоправда, та сама норма надає право оскаржувати висновок експертизи до суду, але через великі строки розгляду справ у судах таке оскарження є неефективним – особливо з огляду на те, що оскарження висновків державної екологічної експертизи не припиняє їх дії [3, ч. 2 ст. 44].
Припустимо, що завідомо неправомірний висновок екологічної експертизи став підставою для відкриття фінансування певного проекту (згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про екологічну експертизу»). Проте згодом цей висновок було оскаржено та скасовано, в результаті чого замовник та виконавець робіт зазнали збитків. Законом конкретно не встановлено, хто в такому разі повинен здійснювати відшкодування збитків, завданих неправомірним висновком.
До інших проблем ефективності державної екологічної експертизи дослідники відносять великі затрати часу та пов’язані з тим ризики втрати будівельною організацією інвесторів [5, с. 98]. Проте зазначимо, що великі строки – це лише зовнішнє вираження проблеми, яка може бути пов’язаною, наприклад, з рівнем професійної компетентності та правової свідомості експертів, що проводять державну екологічну експертизу.
Окремою проблемою екологічних експертиз є участь в них громадськості. Недостатнє законодавче закріплення порядку проведення громадської екологічної експертизи, нечіткість формулювань щодо застосування висновків такої експертизи – ось головні недоопрацювання цього питання у вітчизняному законодавстві. Наприклад, положення про те, що висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у засобах масової інформації, можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи
[3, ч. 1, 2 ст. 42] зовсім не зобов’язує дотримуватися цих висновків.
Нехтування громадською думкою – досить поширене явище і в державній екологічній експертизі. Так, коригування матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище за результатами громадського обговорення здійснюється за рішенням замовника і генпроектувальника. Мотиви неврахування тих чи інших рішень, за необхідності, передаються заінтересованій громадськості [6, с. 14]. Тобто, замовник або генпроектувальник робіт може сам відхиляти пропозиції громадськості та знаходити будь-які аргументи для виправдання такого неврахування.
Іншим прикладом відсторонення громадськості від державної екологічної експертизи є юридичне закріплення як суб’єктів оскарження висновків державної екологічної експертизи виключно юридичних осіб [3, ч. 1 ст. 44]. Тобто фізичні особи (як суб’єкти громадянського суспільства) не залучаються до процесу оскарження таких висновків, адже не можуть його ініціювати.
Висновки. Підсумовуючи зазначене, вважаємо за необхідне навести кілька рекомендацій, взяття яких до уваги може істотно поліпшити ефективність екологічних експертиз в Україні.
1. Необхідно на законодавчому рівні закріпити категорії екологічних ситуацій, що підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі, без особливого на те рішенн органу виконавчої влади.
2. Надати повноваження оскарження висновків державної екологічної експертизи не органу виконавчої влади, що приймав рішення щодо її проведення, а правоохоронному органу, визначивши найбільш розумні строки проведення оскарження.
3. Ввести механізм притягнення до матеріальної відповідальності тих посадових осіб, які прийняттям завідомо неправомірного висновку державної екологічної експертизи завдали шкоду замовнику та (або) виконавцю робіт.
4. Надати громадськості більших гарантій врахування її думки: замінити юридичні конструкції на зразок «можуть бути враховані» на такі, які зобов’язують компетентні органи враховувати висновки громадських екологічних експертиз.
5. Надати громадянам, іншим фізичним особам право оскаржувати висновки державних екологічних експертиз.
Джерела
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. —
№ 30. — Ст. 141.
2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — № 41. — Ст. 546.
3. Закон України «Про екологічну експертизу» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. — № 8. — Ст.54.
4. Бондаренко В.В. Організаційно-правові засоби забезпечення охорони екологічних прав громадян // Митна справа. – 2011. — № 5 (77). – Частина 2. –
С. 413 – 418.
5. Феньо Н.О., Швець В.Є. Актуальні проблеми формування документального забезпечення та організації екологічної експертизи будівництва // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. – 2008. – Випуск 18.3. – С. 94 – 98.
6. Нехорошков В.П., Попова Н.Д. Екологічна експертиза матеріалів ОВНС (оцінки впливів на навколишнє середовище): Посібник до практичних занять. — Одеса, — 2011. – 46 с.

Поделиться информацией в соцсетях:

Похожие публикации

Оставить комментарий :