• zp-office@gryshyn-partners.com.ua
  • +38 (050) 942-18-12

ВИКОНАННЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 368 КК УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ВИКОНАННЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 368 КК УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ВИКОНАННЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 368 КК УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Норма статті 368 Кримінального кодексу України (далі – КК України) була і є значним стримуючим фактором на шляху корупції, адже встановлює відповідальність для тих службових осіб, які погоджуються на одержання неправомірної вигоди, виконуючи чи не виконуючи певну дію в інтересах третьої особи. Реформи антикорупційного законодавства в Україні призвели до зміни формулювання назви і викладу диспозиції норми цієї статті: так, якщо у найпершій редакції КК України вона мала назву «одержання хабара», то зараз – «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою». Зміна назви пов’язана з розширенням об’єктивної сторони. І хоч спадає на думку, що викладення об’єктивної сторони цього злочину просте і зрозуміле, все ж необхідно конкретизувати зміст діяння і спосіб його вчинення, в чому нам допомагає практика Верховного Суду України, яка є обов’язковою для застосування в судах загальної юрисдикції.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням, пов’язаним з корупційною злочинністю та аналізом окремих складів злочинів, які є корупційними діяннями, присвятили свої роботи Андрушко П., Бабіков О., Брич Л., Найдьон Є., Пришко А., Скалозуб Л., Титаренко О., Хавронюк М. та інші. Проте комплексного дослідження практики Верховного Суду України у цій сфері, нажаль, поки що не створено.
Метою статті є донести до якомога більшої аудиторії систематизовані та узагальнені правові позиції Верховного Суду України щодо способу вчинення злочину, передбаченого статтею 368 КК України. Усвідомлення змісту правових позицій дозволить вплинути на якісні показники правозастосування цієї норми.
КК України формулює об’єктивну сторони цього злочину як «прийняття службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища» [1]. Друга частина тієї ж статті передбачає кримінальну відповідальність у разі, якщо особа вже одержала неправомірну вигоду.
Проте у правозастосовчій практиці виникають запитання – чи настає кримінальна відповідальність у тому разі, якщо особа за своїм службовим становищем не має вирішального впливу на прийняття рішень колегіальним органом, який вона очолює; чи можна притягти до кримінальної відповідальності за цей злочин у разі, якщо рішення особи, яка одержує неправомірну вигоду, має лише рекомендаційне значення; чи є кримінально-караними діяння особи, яка одержує неправомірну вигоду за те рішення, яке ця особа взагалі не наділена повноваженнями приймати? Зазначене досить часто тлумачиться на користь осіб, які одержують неправомірну вигоду, з метою їх виправдання.
На наведені запитання спробував дати відповідь Верховний Суд України. Постанова від 07.02.2013 року була винесена у кримінальній справі, за якою перший заступник голови райдержадміністрації обвинувачувався в тому, що отримав неправомірну вигоду за сприяння позитивному вирішенню питання про виділення земельної ділянки. Захисник наполягав на тому, що засуджений не має нести кримінальної відповідальності, оскільки за своїм службовим становищем не міг вчинити за винагороду тих дій, які були йому інкриміновані. Так, дозвіл на попереднє погодження місця розташування земельної ділянки було надано не ним особисто, а колегіальним органом – земельною комісією, протокол якої, в свою чергу, мав лише рекомендаційне значення для голови райдержадміністрації.
Проте Верховний Суд України, відхиляючи доводи сторони захисту, наголосив на тому, що надання цією посадовою особою висновку (хоча б і рекомендаційного) про можливість виділення земельної ділянки дл задоволення інтересів хабародавця, підготовка ним проекту розпорядження голови райдержадміністрації, а також використання ним свого авторитету першого заступника голови райдержадміністрації для впливу на керівника цього органу з метою прийняття рішення про виділення земельної ділянки вже є підставою для кримінально-правової кваліфікації діяння цієї особи за статтею 368 КК України. Стосовно тих ухвал суду касаційної інстанції, які були надані захисником в якості прикладу неоднакового застосування норм права, Верховний Суд зазначив, що вони «не завжди є прикладом правильного застосування закону» [2].
Схожу позицію знаходимо у Постанові Верховного Суду України від 25.04.2013 року. В ній йдеться про обвинувачення голови апеляційного адміністративного суду в тому, що він одержував неправомірну вигоду з метою впливу на позитивне вирішення судової справи суддями очолюваного ним суду або суду нижчої ланки. На думку сторони захисту, він не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки за своїм службовим становищем не міг впливати на прийняття рішень судовими інстанціями, які ухвалювалися колегіально, у тому числі без участі засудженого.
Натомість, Верховний Суд України спростував аргументацію сторони захисту, зазначивши, що кримінальна відповідальність в цьому разі настає, коли особа, яка дає хабар голові апеляційного суду, усвідомлює, що дає його саме такій особі, й у зв’язку з можливостями цієї посади, а особа, ка одержує неправомірну вигоду, розуміє (не може не розуміти) значимість цієї посади, її статусність та можливості, вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем, мету, яку переслідує останній, та його віру в те, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач [3].
Зазначене свідчить про те, що при кваліфікації діяння за статтею 368 КК України не має значення, чи могла особа, яка одержує неправомірну вигоду, вчинити безпосередньо чи мати вирішальний вплив на вчинення дії (бездіяльності), про яку її просила особа, що пропонувала або передала неправомірну вигоду. Головним чинником при кваліфікації діяння за цією статтею є усвідомлення особою, яка передає неправомірну вигоду, того, що передає її вона «за адресою», тобто особі, яка здатна вплинути на дії (рішення, бездіяльність), про які вона просить; а також усвідомлення особою, яка приймає таку вигоду, що вона здатна використати свою владу, службові повноваження або авторитет для вчинення дії в інтересах третьої особи. На думку Верховного Суду України, представник влади не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв’язку зі здійсненням своїх службових повноважень.
Висновки. Узагальнюючи все вищенаведене, зазначимо, що об’єктивна сторона діяння, передбаченого статтею 368 КК України, полягає саме в прийнятті пропозиції чи обіцянки, або в безпосередньому одержанні неправомірної вигоди в інтересах третьої особи. При цьому під вчиненням дій в інтеесах третьої особи слід розуміти не лише використання своїх службових повноважень, але і вплив на підлеглих, вплив на рішення очолюваного колегіального органу, складання проекту правозастосовчого акта, видання документу, який має рекомендаційний характер, проте зазвичай зумовлює прийняття певного рішення, використання авторитету як посадової чи службової особи з метою впливу на прийняття іншими співробітниками (у тому числі керівниками) відповідних рішень. Посилання на те, що особа не могла прямо вчинити дій, про які просила її особа, яка давала неправомірну вигоду, не є таким, що виключає об’єктивну сторону діяння. При цьому слід приділяти більшу увагу суб’єктивній стороні злочину – усвідомлення обома особами мети передання неправомірної вигоди та зв’язку її передання зі здійсненням суб’єктом злочину своїх службових повноважень.
Література
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-3 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
2. Постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 07.02.2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/5-29кс12.doc
3. Постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25.04.2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/5-5к13.doc

Поделиться информацией в соцсетях:

Похожие публикации

Оставить комментарий :